Рівно три роки тому 18 лютого 2015 року, терористи з самопроголошеної «Донецької народної республіки» зайняли місто Дебальцеве і околиці. Українська армія відступила. Деталі цієї історії не цілком ясні досі. Прорахунки командування, мета бойовиків ДНР, важливість цього питання на Мінських переговорах, які йшли паралельно - на ці питання немає відповіді.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяАле навіть і без цих відповідей, Дебальцевський котел навчив нас тому, що відступ - це не завжди поразка. Згадаймо, як це було.
Стан справ
Майже все літо 2014 року наша армія активно наступала. В тому числі, звільнивши Дебальцеве і околиці. Бойовики виявилися не готові до удару. Та й, якщо говорити відверто, навіть багато українців не чекали від власної армії такого рішучого наступу.
Але після втручання регулярної російської армії під Іловайськом, наступ припинився, а частини, які встигли прорватися до Дебальцевського плацдарму, виявилися в оточенні. Межі цього плацдарму доходили аж до Макіївки, фронт розтягнувся.
Почалися поразки. Наші війська втратили спочатку Вуглегірськ, потім - Нікішин та Рідкодуб. Ключовим моментом стала втрата Логвинова, тому що стала недоступна траса Артемівськ-Дебальцеве.
У нашому Генштабі і зараз вважають, що наступ бойовиків на Донецький аеропорт було обманним маневром, справжньою метою сепаратистів було Дебальцеве. Більш того, теоретично вони могли розвинути контрнаступ і зайти глибоко на нашу територію. Цей момент міг стати переломним. Ситуація висіла на волосині.
Подвійна гра
У будь-якій війні є два фронти - військовий і дипломатичний. У випадку з війною на Донбасі бої на цихфронтах найчастіше ведуться одночасно. Так було і цього разу.
Поки українські солдати стримували натиск бойовиків під Дебальцеве, в Мінську тривали переговори. Путін використав Дебальцевську ситуацію, як розмінну монету. В той момент бойовики запропонували українським військовим здаватися і, судячи з усього, повідомили в Москву, що це питання кількох днів, а то й годин.
Тому переговори в Мінську Путін почав з промови про оточених українських військових, які ось-ось піднімуть білий прапор. Для Росії це б стало серйозним козирем на переговорах, а бойовий дух бойовиків б злетів до небес. У Кремлі сподівалися, що поразка українців під Дебальцеве стане переломним моментом у війні, після якої можна буде диктувати свої умови і укладати вигідні угоди.
Але час минав, а наша армія не збиралася так просто здаватися. Та й наші дипломати не повелися на провокації Путіна і зайняли вичікувальну позицію. План блискавичної перемоги Кремля, як на фронті, так і на переговорах, провалився.
Виведення військ
Бої тривали до самого кінця. 26 січня бойовики почали активний танковий наступ, але швидко загрузли і змушені були відступити. До 28 числа з 40 російських танків було підбито 30. 7 лютого наша армія відбила ще одну танкову атаку.
Є версія, що у терористів була задача взяти Дебальцеве до 11 лютого, тобто до початку Мінських переговорів. Але активний опір української армії зруйнував цей план. Тому 18 лютого ДНР при підтримці російської армії перейшла в повномасштабний наступ. Проти останніх двох з половиною тисяч наших солдат було кинуто до 17000 солдатів противника.
Але українська армія на той час вже відступала з Дебальцевого. З важкими втратами, нашим військам все-таки вдалося покинути котел.
Уроки війни
На початку червня 1940 року британське командування успішно провело одну з найвідоміших евакуацій в історії - операцію «Динамо» у міста Дюнкерк. Німці тоді притиснули залишки британських, французьких і бельгійських військ до моря. Ще трохи, і британська армія була б знищена практично повністю. Але завдяки злагодженій роботі та допомоги місцевих жителів, вдалося врятувати 338 226 військовослужбовців. Хоча згідно самому прагматичному плану, могло врятуватися тільки близько 45 тисяч.
Кажуть, що в Росії недавню екранізацію цих подій, фільм «Дюнкрек», в основному висміюють. Мовляв, що це за героїзм такий, відступати. Проте, операція «Динамо» дала британської армії друге дихання. Особовий склад був врятований, армія перегрупувалася і успішно воювала з німцями всю війну. План Гітлера по підриву бойового духу Британії провалився. Загартовані Дюнкерком солдати і офіцери ще дали бій нацистам в Північній Африці, Франції та Норвегії. І вже через 5 років святкували перемогу.
Історичні аналогії - це, звичайно, справа невдячна. Та й порівнювати Дюнкерк і Дебальцеве безпосередньо було б дивно. І все-таки, обидві ці історії вчать нас, що війни не виграються виключно нахрапом і натиском. З-під Дебальцеве вийшло набагато більше українських солдатів, ніж розраховували в Кремлі. Розгрому не сталося.
А історія вчить нас, що після кожного Дюнкерка буває і свій Ель-Аламейн. Саме там у 1942 році британці розбили війська німецького генерала Роммеля. Були серед них і ті, хто двома роками раніше евакуювався з Дюнкерка.
